Авторский перевод
Как это страшно, когда слова молчат,
когда они как будто притаились,
когда не знаешь ты, с чего начать,
лишь потому, что кем-то говорились.
Ведь кто-то ими плакал, мучился, болел,
в них счастье, слёзы, боль... слова живые.
У слова каждого, похоже, свой удел,
тебе же нужно их произнести впервые.
Всё повторялось: красота и некрасивость.
Дороги голые, зелёная роскошная трава.
У слов в поэзии - своя неповторимость,
душа всегда сумеет подобрать слова.
Ліна Костенко "Страшні слова, коли вони мовчать"
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.