c.ю.
може, ти проведеш мене за руку
непрочиненими кабінетами?
не питатимеш прямо й безжалісно:
підпишусь під діагнозом? знехтую?
не питатимеш зайве про клапани,
що – так смішно! – і ті повертають все;
не чекатимеш в черзі заплаканій,
поки впишуть гріхи до квитанції.
власне щастя не знає про вади і
грає кров’ю, всміхається відчаю.
неприступні, -притомні, невгадані,
колисковими слів покалічені
поринаємо в змучену музику,
що програла себе, аби втішити
всіх, кому бракувало не мужності,
а сповільнених танців із тишею.