Нас дьоргають за нерви, як маріонеток.
Щоб самим у ’’ дамки’’, затискають в рамки
Цінами, умовами, безглуздими законами,
’’Прожитковим мінімумом’’, що звучить так дивно.
Та чому людина, прийшовши на цей світ,
Повинна жити ’’мінімумом’’ Бог зна скільки літ?
І хто має право за неї визначати,
Скільки хліба їсти, говорити чи мовчати?
А на що ми витрачаємо єдине життя?
Тільки не на себе , на багатія –
Такі вже розцінки на нас ’’наложили’’,
Що ми скоро витягнемо усі свої жили.
В драних гаманцях копійки шукаємо,
Й поспіхом на ринок зранку вирушаємо,
Покуштуємо в бабульок солену капустку,
Щоб хоч так заповнити у шлуночку пустку.
На дверцях холодильника висять сувенірні
Долари та євро, пишні та манірні.
Живемо по лозунгу, тобто ’’по-новому’’,
Без ножа нас ріжуть знову по живому.
Так порвемо ж те мотуззя , за яке тягають,
Хай самі себе ним добре відшмагають,
Хай пече їм , як нам роки припікає.
Гей , ’’владики’’, може досить? Бог все споглядає!
Н.Б. 11.09.15-29.02.16’