Зной нестерпим… леса в истоме вялой…
Тропинок сушь… левады клонит спать…
Идёт гроза звонка и кучерява
садам сомлевшим руки целовать.
Стук капель о стекло – дождя попытки…
Кардиограммы отсверк по кривой...
С разгона ветры поломали скрипку,
качают сосны буйной головой.
И страх, и упоение свободой,
безумство ливней в сполохах огней.
Ну, вот и всё. Поплачет пусть природа.
Отплачется... и легче ей. Как мне!
Оригинал
Пекучий день... лісів солодка млява...
смага стежок... сонливиці левад...
Іде гроза дзвінка і кучерява
садам замлілі руки цілувать.
Краплини перші вдарили об шибку.
Кардіограма блиснула крива.
Вітри з розгону поламали скрипку
гуде у сосен буйна голова.
Тремтіння віт, і жах, і насолода,
шаленство злив у білому вогні!
Ну, от і все. Одплачеться природа.
Ій стане легше, певно. Як мені.