Ни о чем не сожалей с печалью.
Милое, родное – все пройдет.
Все прими - небесное, земное.
То, что схоронилося за далью,
Не вернется больше, не вернет
Ни до шепота затихшей боли,
Ни раскачанной до крика мсты -
Полюби смятенье простоты
С запахом ядреной канифоли.
Но в щедротно чудостранных днях
Голубень задумчивого поля
Нам бурливая доносит воля
В мимолетных тембрах и тонах.
Ні на що не нарікай з печаллю.
Рідне і кохане — все мине.
Все прийми — буттєве й неземне.
Те, що заховалося за даллю,
Не поверне більше, не верне
Ні на шепіт стишеного болю,
Ні на крик розгойданої мсти —
Полюби неспокій самоти
З запахом міцного каніфолю.
Та в щедротне дивовижних днях
Голубінь розмріяного поля
Нам доносить розбуяла воля
В часових і тембрах і тонах.