Я там сидел, где речек трех вода –
Днепра, Десны и неба – протекала
И осторожно сердце омывала
Неясная то ль радость, то ль беда.
Все шло, и проносилось, и текло,
И только ты, как сон первоначала,
Стоял, немел, и слово замолкало,
Что на уста как будто бы пришло.
Горел огонь над ночью. Землесос
Кричал над теменью и немотою,
Ты ж, исчезая, делался собою
Себе чужой или от кости кость.
Я там сидів, де трьох річок вода –
Дніпра, Десни і неба – струмувала
і обережно серце обмивала
якась непевна радосте-біда.
Усе ішло, проносилось, текло,
і тільки ти, мов сон світобудови,
стояв і кляк, і замовкало слово,
що на устах, здавалося, було.
Горів вогонь над ніччю. Землесос
кричав над темінню і німотою,
і ти, втрачаючись, ставав собою
як сам – чужий чи найрідніший хтось.