Чорне та Біле, як світле та темне,
В дорозі добра мов вибоїна зла.
Сплелося на віки воно во єдине,
Між ними запекла іде боротьба.
Та може по іншому варто дивитись,
На всю алегорію цих кольорів.
І дати оцінку щоб не помилитись,
Чи є – ти загубленим в сірості днів…
Чорною ніччю у лоні Вселенної,
Була зачата блаженна земля.
У мареві білих осінніх туманів,
Відчуєш ти смуток, бо осінь прийшла…
У чорному небі серпневої ночі,
Коханій показуєш ти зорепад.
А в білу хустину, хтось виплакав очі,
Бо втрачене вже не поверне назад.
На чорному полі, зерно золотиться,
І ситою буде – родина хлібами.
Матусею білі пелени натчуться,
Життя з тих пелен, починається нами.
А чорнії очі – красиві, бездонні як вир,
Оспівують їх у піснях знов і знов..!
Та біла голубка – вона символ миру,
Несе в собі вірність, надію й любов…