И что же: если вдруг недоля,
То говорим: всё будет нам!
Ветра запели на басоле,
Доверясь, отдались басам.
О сопки, крик окаменелый!
Библейский знак столпотворений.
Как тени синие на белом –
Душа от тела в отдаленье.
Как дух, как чад, как крик вскричавший,
Как стон, остынувший в годах.
И это все твои причалы,
По взгорьям разнесенный страх?
Вот тут, между семью холмами,
Вода сокрытая струит.
А озорь тщетно грезит нами,
И грозная волна манит.
І що ж: коли немає долі,
то мовимо: ще буде нам!
Вітри заграли на басолі,
довірливо дались басам.
О сопки, зойки скам’янілі!
Біблейський знак стовпотворінь.
І як душа в одлеглім тілі —
на білому просиня тінь.
Мов дух, мов чад, мов крик скричалий,
мов стогін, вистиглий в роках.
І це усі твої причали,
піднесений в узгір’я жах?
Отут, між сімома горбами,
вода струмує потайна.
А обрій марно марить нами,
і манить хвиля навісна.