«Как будто нет, и не будет Сараево...»
(Арсений Тарковский)
Еще Вена смеется
Беззаботными опереттами,
Еще никто не знает,
Что есть такой город Сараево,
Даже знатоки географии
При слове «Сараево»
Не вздрагивают и не слышат
Эхо выстрелов, грохот
Автомобиля-игрушки:
Еще диковинки, а не катафалка,
Еще
Музыку - горстями, поэты
Играют в декаданс,
Мечтают о смерти - такой кроткой,
А мастера кисти
Играют скрипками красок
Смешную фугу «весна».
Еще
Жизнь кажется легким вальсом
С привкусом предчувствия (к кофе),
Еще
Девочки читают Мопасана и Флобера,
Молодежь цитирует Фридриха Ницше,
И не знает, какого он цвета -
Фарш из человеческого мяса,
Как ползают вши
По шерсти серых шинелей,
Как умирают от тифа
Юноши поседевшие,
Как ослепшие солдаты
Плетутся в тумане хлора -
Зеленого и едкого,
Как косят косари-пулеметы
Человеческую траву,
И рвут плоть
Кусты колючей проволоки.
Ещё. Ещё. Ещё.
Ещё. Ещё. Ещё.
Ще
Артур Грей Эсквайр
«Наче нема і не буде Сараєво...»
(Арсеній Тарковський)
Ще Відень сміється
Безтурботними оперетами,
Ще ніхто не знає,
Що є таке місто Сараєво,
Навіть знавці географії
При слові «Сараєво»
Не здригаються і не чують
Луну пострілів, гуркіт
Автомобіля-забавки:
Ще дивовижки, а не катафалка,
Ще
Музику – жменями, поети
Бавляться в декаденс,
Мріють про смерть – таку лагідну,
А майстри пензля
Грають скрипками фарб
Смішну фугу «весна».
Ще
Життя здається легким вальсом
З присмаком передчуття (до кави),
Ще
Дівчатка читають Мопасана й Флобера,
Юнь цитує Фрідріха Ніцше,
І не знає якого він кольору –
Фарш із людського м’яса,
Як повзають воші
Вовною сірих шинелей,
Як конають від тифу
Юнаки посивілі,
Як безокі солдати
Плетуться в тумані хлору –
Зеленому і їдкому,
Як косять косарі-кулемети
Людську траву,
І рвуть плоть
Куші колючого дроту.
Ще. Ще. Ще.
Ще. Ще. Ще.