А у неї червоні стрічки у темних косах
І чарівні (ось так і манять) п’янкі вуста.
Я дивлюся їй в очі і, мабуть, мені вже досить,
Та відвести від неї погляд — річ не проста.
Посміхається ніжно-ніжно. Ліпше янгола. Чарівна.
І не справжня немов би — книжна.
Мабуть, в світі така одна.
Я цілую її у вічі, у коточок вишневих губ.
Нехай кажуть — любов не вічна,
Та я все-таки однолюб.
Я люблю темно-карі очі і тендітний дівочий стан,
І, немов би дурний, щоночі я будую наш спільний план.
Як ми будемо разом жити, облаштуємо власний дім,
І маленькі чудові діти будуть весело грати в нім.
І у тиху осінню пору ми сидітимемо на ґанку,
Стрічки в косах, немов би вчора,
Сміх дитячий, немов ще зранку.
Ми прожили життя (чи вічність?).
Пригортаю тебе до себе.
Ми закриємо очі ніччю
І полинем разом до неба.