Прости меня, что солнцем ослепила,
Ослепшего звала с собою в рай,
Что в праздник нашу жизнь не превратила
И будни в сердце сеяли раздрай.
Прости за ласки, что не додарила,
Что усыпляла песнями тебя,
Когда беда росою проступила,
Слезами, что обильнее дождя.
Прости, что пропустила в душу холод,
Когда над садом гром захохотал,
Что ощутил опустошенность, голод,
глядя на сад, что с болью опадал.
Прости, что на висках твоих седины,
Что солнце лишь в ладонях негасимо…
30.04.2016 г. © Ана Болик
***
Пробач менi...
Нина Трало
Пробач мені, що сонцем засвітила
і кликала осліпленого в рай,
життя на свято не перетворила
і будні в серце сіяли розмай.
Пробач, що ласку я не додавала,
як колискові линули пісні,
коли тривога, як роса упала,
й лилися сльози, як дощі рясні.
Пробач, що в душу пропустила холод,
коли над садом грім зареготав,
що відчував спустошеність і голод,
коли той сад так болісно опав…
Пробач мені, що сивина на скронях,
що сонце сяє лише у долонях…
21.01.2015 р.