Кохання… Як переказати
його словами? Боже ж мiй!
Як барвами те змалювати,
що коїться в душi чужiй...
Вiд дотику, вiд погляду, вiд плину
часу удвох… I, наодинцi – мить.
I як вiд щастя, схожа на пiр’їну,
душа над прiрвою життя летить.
Прикраси, дорогi дарунки…
То все не те, не те, не те.
Кохання – це не поцiлунки,
а сяйво в серцi золоте.
Коли єством усiм ти розумiєш,
що, наче свiчка, згаснеш на вiтрах,
Та без жалю до себе пломенiєш,
душi єдинiй вказуючи шлях.
Нi, це – не клятви й не угоди,
(слова розтануть, мов луна).
Це – лет душi без перешкоди,
очей безмірна глибина.
Безмежна, безкорислива довіра
i незрадливість в найскрутніший час.
I нескiнченна, незгасима вiра
у тих, закоханих, безтямно в нас.
Кохання… Як переказати
його словами? Боже ж мiй!
Як барвами те змалювати,
що коїться в душi моїй...
.
ЛIРИКА З ПРИСМАКОМ ПОРОХУ,2016-2020 рр.