Старі листи сумують наодинці,
наївні свідки чистих почуттів,
пожовклі аркуші, з минулого чужинці,
немов з романів, чи дівочих снів,
такі смішні, невинні і прекрасні,
в своєму стилі "бежевий вінтаж",
старі листи і дивні, й несучасні,
немов забутий кимось екіпаж*.
Старі листи, із дня у день самотні,
загублені у сірих буднях літ,
вмирають тихо у часу безодні,
їх не жаліє безтурботний світ,
він уперед крокує безупинно,
складаючи мозаїку життя,
йому не шкода аркуш старовинний,
бо у часу немає вороття.
*екіпаж - карета.