Мій розбитий світанок збирала в мозаїку кава.
Пересмажена... чесно, як міг, рятував кардамон.
Я тікала від тебе з відкритим паламаним правом
на остачу життя… що, можливо, і є еталон.
Я тікала, рятуючи те, що від мене лишилось.
Без мобільного, спогадів, серця, надії і крил.
Мій жаданий світанок прийшов під свободи вітрилом…
під рожево–блакитним…
все так, як колись я хотіла…
…і помер…
у мені…
десь ліворуч…
під тонами брил…