У моїм серці ще живе любов,
Вона самотня і так бува страждає.
У своїх віршах я її знаходжу знов,
Вона ж на мене скоса поглядає.
У стомлених очах вже не горить вогонь,
Теплом душі, я хочу світ весь обігріти.
Хоч вже сріблястий морок ліг у скронь,
Ще тягнуться до мене первоцвіти.
Любила я, а от мене – не знаю?..
Ніколи я не думала про це.
Я за столом з віршами засинаю,
Шукаючи й римуючи слівце.
Не побажаю я самотності нікому!
Щемливий і тужливий це тягар.
Я наче йду по замкненому колу,
Й прожиті дні перегортає календар.
Любов свою я віддаю родині й Богу!
Я всю її до крапельки віддам.
Відчую спокій, із кола вийду на дорогу,
І як колись радітиму життям!