Моя Гуцулія.
Народилась я в горах Карпатських,
Колисали мене там смереки ,
Роси умивали полонинські,
Берегли дитинство лелеки.
Виростала в любові й коханні,
Страшно злилася лиш на сороку,
Що будила мене на світанні,
Вівці випасати на толоку.
А як треті півні кричали,
Починало все птаство співати ,
Косарі свої коси клепали,
Щоб трави в покоси зрубати.
Бабуся шептала щось на іконці,
Від усього дурного – цурного,
Кіт клубочком згортався на сонці,
Молочка скуштувавши парного.
Джмелик грубо грав на тромбоні,
І фальцетом співали стрикози,
Пес вахту ніс на своєму кордоні,
Чатував - чи немає загрози ?
Коли сонце ставало опівдні,
Усі трелі й музики стихали,
Перед спекою всі були рівні,
Десь у холод сховатись шукали.
Косарі несли з брусом баклагу,
Розбавляли водою гуслянку,
Тамували утому і спрагу,
Пили холодну з глиняного збанку.
Гуртом сідали , про щось гомоніли,
Хто , що мав, із торбинок виймали,
Над горами , як громи гриміли,
Швидко сіно в копиці складали.
Вітер з хмарами разом в команді,
Шалено в копицях буянив ,
Так солодко спалось на веранді,
Коли дощ по дахах деребанив.
А коли зроблено було роботу,
В такі дні ми сиділи на ганку,
Дощ вмивав усі дні і суботу,
Дідусь одягав вишиванку.
Наставала неділя у горах,
Святкували гуцули в сто балів,
Вітерець розносив по просторах,
Звуки скрипки , сопілки , цимбалів.
Дитинства знов згадую миті,
І бабусю у білій хустинці,
І юності роки прожиті,
Запашні пиріжки на полиці.
Сумую за юності раєм,
Не раз повернутись волію,
Усім серцем , всією душею,
Люблю я свою Гуцулію !
Автор: Н.П.Рубан.