Життя стікає воском по свічі,
нудотно-солодко запахло медом.
Куди не глянь,- у неї всюди недо...
Та просить знічено :
- Мовчіть... мовчіть!..
Недолюбила. Вже й нема коли...
Весна у почуттях не розів`ється,
бо юнне серце в грудях ледве б`ється
і так болить... невитримно болить!
Недоспівала. Голос, що злітав
у піднебесся сяюче-глибоке,
здалось об щось спіткнувся ненароком
і птахом зраненим на землю впав.
Недописала. Руки ж бо не ті,
якась на них страшна напала трясця,-
утримать пензля в них навряд чи вдасться,-
знецінилися фарби золоті.
Вона вже марить - морфій у шприці
наразі добре знає своє діло...
Змішала кольори яскраві вміло
й наспівує щось з пензликом в руці...