Сорок второй. Над Корчеватым
Зима: метель и гололёд.
И пёсик, рыжий и косматый,
Дрожащий хвост поджав, бредёт...
Фриц, русским сгорбленный морозом,
"Пространствам жизненным" не рад,
Где ветер выжимает слёзы,
Смерть вышибает автомат.
Он целится: "арийцу" нудно
Переминаться на посту.
Он - зло. И потому безлюдно
Вкруг самозванца за версту...
Миг тоже западает в память:
Казалось бы, пустяк в наш век,
Но в памяти моей не тает
Зимы той страшной рыжий снег...
Пусть смыли кровь Днепра разливы:
Цветов созвездья на лугу,-
Всё целится фашист лениво,
Всё бьётся цуцик на снегу...
1990 г.
***
Лiна Костенко
У Корчуватому, під Києвом,
рік сорок другий, ожеледь, зима.
Рябенький цуцик п'ятами накивує.
Знічев'я німець зброю підніма.
І цілиться. Бо холодно і нудно
йому стоять, арійцю, на посту.
А навкруги безсмертно і безлюдно,
бо всі обходять німця за версту.
Лишає мить у пам'яті естампи.
Ворона небо скинула крильми.
Вже скільки снігу і подій розтануло
там після тої давньої зими!
Вже там цвіли і квіти незліченні,
вже там і трасу вивели в дугу.
...А все той німець цілиться знічев'я.
...А все той песик скімлить на снігу.