і коли на листі не лишається вже нічого,
і тебе вже завчили – на пам'ять, на щастя й відчай,
переплутані літери туляться випадково
(чи навмисно) до інших і тишу благально кличуть –
у якій засинають останні зізнання (а може, перші),
у якій теплота відчувається після болю..
і якщо тобі порожньо – пий її, поки терпне
ця миттєвість, в якій перевершено нас з тобою,
бо вона поглинає усе, віддає натомість
стукіт серця, чесніший за ритми й рими.
перше слово народжує плач і дарує втому,
що усміхнена спить й бачить світ, у якому ми є.