Перевод стихотворения Л. Костенко "А затишок співає, мов сирена..."
(перевод с укр.)
Уют поет мне сладко, как сирена.
Не нужно воска, я не Одиссей.
Заждались львы, и ждет моя арена.
Вся жизнь - неотвратимый Колизей.
Старинная забава - гибнуть в вере.
Извечный спорт. Кто выдумал его?
Здесь нужно просто стоя перед зверем -
Быть человеком. Только и всего.
Когда меня потянут на арену,
Когда натравят зверя, в этот миг,
Безумство ваше восприму смиренно
И мести лютой ваш звериный рык.
Во мне мое святое воскресенье
Я вижу сквозь кровавый ваш туман.
Скажу в свое последнее мгновенье,
Как тот, из самых первых христиан:
- Меня не сжечь вам, палачам убогим.
Огонь холодный, он уже погас.
И ваши львы мне мирно лижут ноги,
И ваши слуги посмеялись с вас.
_____________________________________
(Ліна Костенко)
А затишок співає, мов сирена.
Не треба воску, я не Одіссей.
Вже леви ждуть, і жде моя арена.
Життя, мабуть,— це завжди Колізей.
І завжди люди гинули за віру.
Цей спорт одвічний віднайшли не ми.
Тут головне — дивитись в очі звіру
і просто — залишатися людьми.
Коли мене потягнуть на арену,
коли на мене звіра нацькують,
о, я впізнаю ту непроторенну
глупоту вашу, вашу мстиву лють!
Воно в мені, святе моє повстання.
Дивлюся я в кривавий ваш туман.
Своїм катам і в мить свою останню
скажу, як той найперший з християн:
— Мене спалить у вас немає змоги.
Вогонь холодний, він уже погас.
І вашi леви лижуть мені ноги.
І вашi слуги насміялись з вас.