чесність хіба не зуміє – відводить очей,
чи затинатися, чи забувати про кілька
слів, що звучать у тривозі, котра не втече
від почуття, що пече, наче скривджена скрипка.
всі ці благання, потріскані губи – від зрад?
лютої вірності? (що ще страшніша за зради).
місяць блукає – і темряві зоряній рад,
в ній не побачать ні сльози його, ні принади.
в ній не побачать, як літери спалюють лист
(краще було б навпаки – щоб поглинуло світло).
боже, знайди мені вірш, що все переповість,
і заховай мене в райдужну риму молитви.