Що не кажи, моя коліжаночко кароока,
Та весна-красна – така гормональна морока!
Всі першоцвіти, як і перші любові – в’януть нестерпно швидко,
А ти ще не віриш,
і носиш Самсунг у кишені (щоб не проґавити!),
і виглядаєш у шибку,
і сОрок сорОк рахуєш –
от пролетять! – і він неодмінно подзвонить!
І скаже – «не можу жити без тебе»,
І – що прихилить до ніг твоїх зоряне – діамантове! – небо,
І що довго-щасливо, аж поки Бог, час і простір на ґвалт не розлучать,
І коліжанки за кавою потім – «От пощастило кобіті! Така везуча!
Такого принця відмацала! І коня – білого! В сиві ябка!
«ВЕС–НО, ПРИЙ–ДИ!».
І далі – за текстом.
В кінці – трикрапка…