Я тебе завжди буду пам'ятати,
Мій кит небесний, мій примарний кит.
Коли ти будеш в небо відлітати,
коли плавці ледь-ледь торкнуться віт
я ніжно так обійми твої схоплю
і сліз не втримаю своїх, пробач,
та слів потік своїх у морі втоплю,
щоб не накликати тобі невдач.
Тобі на пам'ять я залишу вітер
і трохи хмар, і спогадів танок.
А ти на згадку лишиш трохи квітів,
щоб я могла заплести іх в вінок.
Чи може ти і зовсім тут залишиш
себе, себе всього на вік чи два?
Ох, ні, це мрії лиш, лиш мріі
і зранку вже йде кругом голова.
Тебе чекають в небі місяць, зорі,
тож ти лети до них, лети, мій кит.
Вже тут зіграли ми важливі ролі,
тож відлітай, штовхаючись од віт.
Дозволь мені лише твої обійми
закарбувати в серці, пам'ятать.
І спогад цей з мене ніхто не вийме.
Це вічная в мені печать.
Запам'ятай цю мить, мій синій ките,
сховай ії у сердці на віки.
А я лишу вікно своє відкритим,
тож якось ти у сни моі втіки.