Заходить день, i темна нічка
Кружляє тихо над селом,
А місяць срібний, наче свічка,
Бентежить пам'ятi крилом.
І хочеться душi відразу
Вернутися в щасливі дні,
Коли не знало серце рани,
І рідні всі були живі.
Чудовий край, моя вітчизна –
Солодкий сон, смертельний біль,
Моє село – мій Данул* рiднiй,
Завжди зі мною погляд твій.
Тут запах квітів є особий,
I вільно дихати в життi,
Татарської криниці води –
Студені, чистi i святi.
У кожнiй крапельці водиці
Черпаю крапельку добра,
I вiри крапля, як пшениця,
Осипе щедрістю життя.
Тут батькiвске тепло – хатина,
Криниця дiдова та сад,
Сліди добра братів-кровинок –
Медове диво – виноград.
Без обiцянок, без пробачень
Земля ця кожного із нас,
Своїх дiтей, не дуже вдячних,
Чекає, i вогонь не згас…
Зоря встає, думання гложе :
Прийшла година каяття.
Пробач мені, Всевишній Боже:
Назад немає вороття.
3 июня 2016.
Автор фото – «Данул, Николаевка, Каменкуца».
*Данул – село, расположено на севере Молдовы, на реке Калдаруша, в 41 км. от г. Бельцы. Упоминается в документах с 1787 года.
Перевод на русский язык
Александра Рекова:
Уходит день… - вновь над селом
Рогатый месяц серебрится,
Ночь тихо шелестит крылом…
И память прилетает птицей.
И сразу хочется душе
Вернуться в счастья дни былые,
Когда не знало сердце ран
И все в родне были живые.
Данул* родной – моя отчизна:
Моё село! Родных окон
Ловлю я взгляд – судьба капризна:
Смотрю я с болью сладкий сон.
Весной особый запах льётся
Легко, вольготно для души:
ВОды татарского колодца
Святы, студены - хороши.
Черпнув пригоршню той водицы,
Добрей становишься душой,
А капли льются, как пшеница -
Жизнь станет щедрой и большой.
Тепло в родном отцовском доме,
Колодец дедов здесь и сад,
След добрых дел родимых братьев:
Чудо – медовый виноград...
Земля нас ждет – без обещаний,
Чтобы огонь в душе не гас,
Своих детей неблагодарных -
Земля ждет каждого из нас.
Заря в окне – сознанье гложет,
И я прозрению не рад:
Прости меня, любимый Боже –
Мне не найти пути назад.