Ти стаєш небезпечною, це помічають хмари,
обіймають дощами, аби твій озноб зігріти,
твої погляди ріжуть, а блискавки слів намарно
висікають тепло і притягують, мов магніти,
худорлявих котів, що полюють на серенади,
на колючі клубки, що застрягли в сухому горлі,
ти розмотуєш нитку – і молишся Аріадні,
що вона Мінотавра молочним теплом огорне
і тебе поведе лабіринтом, яким ніколи
і ніхто не ходив, навіть сни там живуть цнотливо,
де Господь варить каву й пече свіжий хліб у колі
божевільних чудовиськ, які від кохання згинуть,
але поки живі – так стискають свої горнята,
так гортають книжки й пригортають до грудей зорі,
що тобі залишається тільки іти завзято
до молитви, що в серці співає, легка й прозора.