Ще зозуля мені не кувала
й не співав соловейко: «тьох-тьох!»
та в душі вже весна вирувала
коли ми зустрічалися в двох.
На дротах птАхи ноти складали,
по весні щоб по ним заспівати
Й на даху голуби воркували,
закликаючи й нас покохати.
Ти була – мов чарівна жоржина,
що розквітла у юній душі…
Згодом стала ти мати й дружина,
а від мене дістались – вірші!
Я не бідкаюсь зовсім на долю –
все іде, як велів нам Господь
та буває, що серце до болю
защемить і попросить: «Приходь,
щоб зозуля для нас закувала
й соловейко виводив: тьох-тьох,
і в душі щоб весна вирувала –
треба знову зустрітися в двох!»