Купальський вечір сповнений життя,
І сонце, що заходить, - особливе,
І серце повнить дивне почуття,-
Нове й прадавнє, вічне і мінливе!
Співають оду ластівки стрімкі
Останнім променям багряним,
Їм навздогін летять й мої думки -
І ген за обрій, ген за полум'яний!
Вогні купальські сонце розпаля
На верховіттях пралісів правічних,
І кожне суще щиро прославля
Прадавнє життєдайне божество величне!
У ярім святі ниць нема журбі:
Життя панує над усім і кожним!
За все я щиро дякую Тобі,
Святий пресвітлий милостивий Боже!