Іще живий. Я в цього світу є.
Хоч, як мене не намагались стерти
Великі люди, смертні і безсмертні,
Але не тут було, я дуже впертий,
І я втлумачував, як міг, своє.
Бо, що мені величні пахани,
Чи хто там на теренах світу мешкав,
Я вже відклав історію нарешті,
Сховав теорії в маленьку флешку,
Й пірнув. Пірнув угору, а не вниз.
Бо сперечатися стомився я.
Хтось істин напророчив з переляку,
Чи Шива, чи Мухаммад, чи Іаков.
Втлумачувати – дурості ознака,
Але ж без дурощів, дивлюсь, ніяк.
Набридло оприлюднювать думки,
Бо брешуть, що з думок не буде шкоди.
А почуття з людьми ділити згоден.
Але з людьми, шановні, не з народом.
То я під старість, мабуть, став таким.