Пробач мене вже в котрий раз
Таку нестерпну і невдячну,
Сама собі вже не пробачу
Тих незаслужених образ.
За погляд той і ті слова,
Які були, як меч у спину,
Себе картаю безупину,
Прошу тебе: пробач, пробач.
Ми часом летимо, нажаль,
Уламками метеориту
З одної точки цього світу,
Але, на мить, у різнодаль,
Рвемо вогнями летний шлях,
У планах-схемах різнобіжні,
Але, насправді, дуже ніжні
І одинакові в серцях.