Спека бере за зябра...

Спека бере за зябра і топить в небі –
Дихай отим блакитним, м'яким, гарячим.
Не поспішай, бо все, що насправді треба –
Бути живим і зрячим, живим і зрячим.

Птаха пливе вгорі, як небесна риба –
Глибше і глибше, неначе от-от потоне.
Скільки з цієї реальності не вистрибуй,
Не перетнеш без болю свої кордони.

Не перетнеш без остраху цю безодню,
Де лиш пісок і вітер будують стіни,
Але живи сьогодні, живи сьогодні,
Бо не помітиш, як сьогодення сплине.

Маєш квиток і маєш свою валізу.
Думай тепер – поїхати чи зостатись.
Спека, як сумнів, у кожну шпарину лізе,
Щоби в тобі гніздитися і зростати.

Шарпнеться потяг – вірветься щось у грудях,
Будеш стояти один на пустім пероні.
Плакати легше одному, аніж на людях.
Вітер читає світ по твоїй долоні...


Рецензии
Абсолютно согласна с предыдущим откликом. И эта птица, читающая, тоже вот-вот потонет в том, что продолжает открываться в Вашем творчестве. И снова в желании правильно это прочесть. Моя признательность.

Елена Лапшина   21.07.2016 00:40     Заявить о нарушении
"Я хочу, чтобы все, что я делаю, превращалось в любовь, а иначе я смысла не вижу..." Не удержалась, в ночь нашла видео Вашего выступления. Это скворцы из горла, чтение ли, песня ли. Диво какое.

Елена Лапшина   21.07.2016 00:46   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.