Сама дорогу в долю прокладала,
Мені її ніхто не обирав.
Міцних плечей тоді не мала,
Думки і мрії вітер колисав.
Немов пташина крила розпускала,
Летіла вдаль, не обертаючись назад.
І у відкриту душу кожного впускала,
Не бачачи своїх та ближніх вад.
І користі ніколи не шукала,
За це мене ніхто не розумів.
Тому мене і доля ошукала,
Багато в ній було штормів.
І все ж, багато було радості і щастя,
І посмішок, і любощів, і чар.
Сердечне розпалив мольфар багаття,
Зустрівся любий мій ключар.
Сама дорогу в долю прокладала,
Богинею з достатком не живу.
Хоч не збулося все, про що гадала,
Закриті двері перед собою відчиню.