Цідили Сократа, як добре вино,
В житті розбирались помалу...
Ми мали кохання, й було все одно,
Чого ми натомість не мали.
Нам падали ночі, як груші, до ніг:
Солодкі і зовсім нестиглі...
З нас кожен зібрати спішив, скільки міг,
Проте ми обоє не встигли.
Яскравий, хмільний, відійшов пароплав.
Тепер - лише кава із джезви.
Ми порівну мали, що жоден не мав.
Були. Набулися. І щезли.