А я ў дзяцінстве першы снег любіла
І радвалась марозу і зіме,
І санкі цешылі і лёд празрысты сіні-
Той час прайшоў - цяпер чамусь ці не.
Вось ён - пушысты, лёгкі, нібы вата,
На дрэвах, даху, у лузе на траве,
І ніткай срэбнай, нібы вінавата,
Саткаў узор у валасах на галаве.
Гляджу на каляндар - яшчэ не снежань:
І жоўты ліст яшчэ сям-там трымціць...
Ці ёсць, скажыце, у душы, у нашай межы,
Каб восень там з зімою раздзяліць?
Ці ёсць слупы і пагранічныя заставы,
Нейтральнай паласы ўзгоранай ралля?
Чамусь ці час не лечыць нашы раны -
На іх халодны снег ідзе з паўдня.
Халодны снег, і першы, і нясмелы,
Ад слоў, што лечаць - толькі немата -
Здаецца, што і чысты ён, і белы,
А на душы і у сэрцы - цемната...
Спасибо автору Ларисе Геращенко за внимание к моему творчеству,
за её прекрасные переводы.
Холодний снiг... з бiлорус
Лариса Геращенко http://www.stihi.ru/2017/08/01/6852
А я в дитинстві перший сніг любила, раділа і морозу, і зимі.
Санчата тішили і лід прозоро-синій. Та час минув, тепер чомусь це – ні.
Ось він – пухнатий і легкий, неначе вата на дереві, на клумбі, на траві,
упав сріблясто, наче винуватий, торкнувся сторожко моєї голови.
Дивлюсь на календар – іще не грудень, і жовтий лист іще там-сям тремтить…
Чи є межа, скажіть хороші люди, щоб осінь нам з зимою розділить?
Чи є такі кордони і застави, нейтральні полоси на зораній ріллі?
І навіть час не вилікує рани, хоча холодний сніг лежить на всій землі…
Холодний сніг… І перший, і несмілий,.. i слів немає… Тільки німота…
Здається, що і чистий він, і білий… Але в душі і серці – забуття…