Останні хмари день допас за обрій,
У гнізда повернулися вітри,
І велети, натомлені і добрі,
Зайшли по груди у туман гори.
Той білий став розлився тихим спасом,
І на дубове спечене чоло
Упало ніччю вибілене пасмо -
І денних мук неначе й не було.
Їм до рамен пісні приклали птиці,
До дужих жил, напнутих завчасу...
Шкребе жучок - і велетам не спиться,
Ще й коник зіб'є копитом росу,
Залопотить, мов чорна парасолька,
Старий кажан зім'ялими крильми,
І зойкнуть не по-сойчиному сойки,
Вві сні себе побачивши людьми…
На свіжих росах ранок вже пасеться.
Встають дуби, ледь хруснувши в гіллі;
І в грудях там, де має бути серце,
Заметушиться білка у дуплі.