Моя любовь! Вот я перед тобою,-
Бери меня и в снах блаженных нежь...
Не сделай лишь послушною рабою,
не обмани и крыльев не подрежь!
Не допусти, чтоб Свет сошёлся клином,
Не дай забыть мне, для чего живу!
А подари над трактом тополиным
Мне Солнца золотую булаву!
Не дай с Пути свернуть, в грязи увязнуть,
Где душу ест, как моль, мещанский быт;
Не дай устам моим речей бессвязных:
Позволь достойной славных предков быть!
Когда-то и они, как я, любили,-
Так, что кружилась кругом голова!
И жёны, провожая их, грустили,
Шепча вослед заветные слова...
А после - звон мечей и ярость боя
До третьей, неприкаянной, весны...
Моя любовь! Вот я перед тобою -
Бери меня в свои хмельные сны!
Костенко Ліна – Моя любове! Я перед тобою…
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.
А там, а там… Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни…
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.