Пригадай було яке:
Дулося, росло
Не тверде і не м'яке,
А таке було
ЧарівнЕ і грандіозне,
І просте, і одіозне,
І приватне, й колективне,
І знайоме, й дивне -
Неймовірне, наче бог!
Та куди тому богу...
Він один, а оцього
Навкруги і скрізь -
Не "Ого!", а "Ого-го!!!",
Як в дурного сліз -
Стільки, що не передати!
З двору в двір від хати в хату,
З міста в місто ця пожежа...
Хто ж усидить-влежить?
І тебе, бач, затягло -
Був і ти в тій бульці.
Визнай, що не хтось, а ти.
Бачу - пригадав...
Ще й хвалився: "Всі брати!",
"Серцем відчував".
Так? Не так! Були ще й інші -
Значно, значно розумніші:
Їхнє слово за основу
І не випадково,
Позаяк є в них мета!
Але лускають бульки...
Пшик! - і все - нема її.
Вмиються "брати" -
Час на місці не стоїть,
Треба далі йти
Від отих, що надувають,
Бо вони уже співають:
"Антибульківська скрізь зрада!"
Ну хіба не гади?
А мета у них одна -
Війна.