Покинути не смію світ зірок,
Що у небесних хащах в"яжуть долі,
Волошки ніжні - то землі урок,
Що залишає серденько на волі.
Туди невипадково повернусь,
Де білим цвітом квітне безнадія,
І засторогою від заздрощів з"явлюсь-
І тьма безсоння ніжно душу вкриє.
Ти - мій останній подих навесні
І сьогодення терпких верболозів,
Куди йдемо на поклик днів міцних?
Що залишаємо на відстані морозів?
Чи варто далі нам блукати вдвох
Світанками джерел заледенілих,
Долаючи туманів вічний смог
У надвечір"ї пестощів безсилих?..