Неперевершеність вогню
Тобі дарую, вільний світе,
Слова невпинні зупиню,
Вони зірками оповиті.
Вже не бентежить душу сміх,
І день встає,і ніч минає,
І миті щедрої зорі
З вітрами сонце не стрічає.
В безодню моря глибини
Вже не пірнають щедрі весни,
Блакитна сивина землі -
На кризі, що ніяк не скресне.
О мій блаженний оксамит
У чорному вбранні ремесел,
Закам"янів примари світ
І залишив зухвалість весен.
Іду повз заздрощі гріхів,
Природи гнів зашеленіє,
Коли вогонь в мені згорів,
Простити серце не зумію...
Бруківка вічності землі
Вкладає цеглу до цеглини,
Не зупиню себе на тлі
Прощання вірного провини...