Нежное утро…
Мне улыбается нежное утро сегодня,
Дарит минутами нового дня из небес,
В них растворяюсь – в пучине бездонных колодцев
Вечных хлопот, устремлений, надежд и чудес.
Не замечаю, что кончилось пряное лето,
С ветром года в замечтавшую осень летят.
Падают тихо минуты - блеск солнца и цветом
Над повседневностью яркой зарёю горят.
Только сегодня пьянящий рассвет почему-то
Сердце волнует, тревожные думы несёт:
Может, последние здесь доживаю минуты...
И замолкаю…с надеждой гляжу в небосвод…
19.08.2016 г. © Ана Болик
Нина Трало
Лагідний ранок сміється до мене сьогодні,
сипле хвилини майбутнього дня із небес.
З ними сховаюся я у щоденній безодні
вічних турбот, сподівань, намагань і чудес.
Не помічаю, що літо скінчилось пахуче,
з вітром роки у замріяну осінь летять.
Падають тихо хвилини від сонця сліпучі
і над буденністю ясно зорею горять.
Тільки сьогодні, чомусь, у п’янкому світанні
серце тріпоче і думаю я, боячись,
може живу на землі я хвилини останні…
І замовкаю… Й дивлюся з надією в вись.
23.03.2016 р.