...І вже сьогодні по обіді я вислухаю всі краплини.
Я завжди слухаю їх гомін – ноктюрни дощові вночі.
І нового дощу картини, малюнки, райдужні світлини
Я всі без втоми перегляну, співай, мій дощик, не мовчи.
З дощем можливо говорити: він все краплинами розкаже,
А я йому напишу вірші, він любить вірші, дощик мій.
Я шепотітиму рядочки – мініатюри моїх вражень,
А він розчулить мокрі очі під шатами вологих вій.
І він розплачеться ще більше, ридатиме, бо вірш мій – вдалий.
Всі вірші, що про дощ, – від серця, йому – приємно, і мені.
Ми з ним сьогодні так, дуетом, цей день за обрій проводжали.
І одне одному всміхались, та кожен – у своєму сні...