- Як сталося, що в цей яскравий ранок,
Коли щаслива, з кавою, сама,
Ти знову – знову! – чиниш біль дзвінками?
Ти – вже не літо! Годі! Ти – зима!
Забудь мій номер, більше не дзвони.
Я віддала тобі роки і літо.
Роки мої... Не вернуться вони.
І зиму твою нікуди подіти.
Забудь. І до гріха не доводи...
Зітру твій номер, літо, твої риси.
Дослухайся. І трубку поклади.
Я додаю тебе у чорний список...
...Вона кричала зимне. Серпень цвів...
Палали квіти – літні, повноцінні.
Я все почув, втручатися не смів.
Дивився в каву… Наче я і винен...