будеш краяти хліб, роздавати – усе правильно.
долучатимеш посмішку, що в тишині творила.
твої подихи стануть шерхкі, мов спина каменю,
а мовчання наповнене болісно, мов крила,
щільним вітром – солоним, тривким, збуреним
з темних вод, у яких тоне сонце, аби вижити.
лиш волосся заплутане буде тобі згубою:
шепотіти, летіти, вкривати усе вижате.
пломінь сліз, як і проміні сонця, носи з гордістю,
не очікуй нічого, живи, як пташки, сміливо.
переховуй дощі, бо за ними прийдуть гості і
запечуть у вогні, витискаючи по краплині.