Хита сердитий вітер дерева сильні вікові,
Оскаженілими ривками пригнути хоче до землі.
З корінням вирвати їх хоче, життя позбавити на раз,
Недобрим сміхом зарегоче, і знов тріпає кожен раз.
Не знать за що такі знущання. Тільки тому, що буревій?
Стоять велетні до остання. Гуляй у полі, лиходій.
Коріння-руки розпростерли до надр землі, до глибини.
Тримають пальцями за перли, зміцнили силоньки вони.
Постали в ряд спина до спини, гіллям сплелись у висоті,
Підтримують усіх, хто хилий, бо разом легше – в доброті.
Втомився вітер губи дути, і шквал за шквалом посилать.
Він бачить – стійкість і єднання йому ніколи не здолать.
Покинув сили марнувати, і заспокоївсь в одну мить.
Подався у поля, за хати, малих метеликів смішить.
21.07.14. Н. Б.