Зрадливеє щастя, зрадливої долі.
У слабих долонях лиш грудочка солі,
Омита сльозою, бо й досі ще плачу…
Хто знає чи долі колись це пробачу…
Дивується всякчас неначе не знає,
Що крає жорстоко та ще й обкрадає.
Кохання, талан де? Хміль щему та болі –
Оце, що дарує без жалю доволі.
Зрадливеє щастя, зрадливої долі.
Дзвеніло, як жайвір в широкому полі.
Між літом та осінню десь вигравало,
У вересні щедрім цвіло – розквітало.
У мальвах окатих, як сонце світило,
Джмелине гудіння й прозорії крила,
Іще босоногим співанки співало,
Та тихо, підступно вже лист осипало.
Зрадливеє щастя, зрадливої долі…
**