Сталактити черепа

Артур Грей Эсквайр
                «На черепі місячно,
                Дірявому й синьому
                Мої «кохаю» перетворились
                У сталактити солоні.

                А далі – засніжене поле.»
                (Федеріко Ґарсія Лорка)

А далі – тільки поле порожнє, засніжене,
Бо в черепі замість думок ростуть сталактити,
Бо все відібране на полях війни горожанської
Замість слова «кохаю» - лускаті постріли,
Замість пісень гармати. І мерці, що пишуть вірші,
І мерці, що вірші читають. Не тільки мої.
І мерці, що вірші шматують, ріжуть їх на дрібні літери,
На звуки. А музику – на кавалки струн,
Що нагадують дротики, які потім поскручують
У колючки такі іржаві і скажуть нам,
Що то теж струни – грайте на них мелодії,
Мелодії сталактитів черепа.
……………………………………
У країні поетів розстріляних,
У країні копалень бездонних
Тільки поля засніжені
Для тіней безпритульних,
Що блукають мішенями сірими
Для окупантів собакоголових
Та
Хто про що – а я про Іспанію,
Кому що, а мені криця
Меча не тутешнім вітром іржавленого,
Не тутешніми вершниками щербленого,
Вітряки, не тутешніми теслями окрилені,
Кінь, не тутешньою тьмою народжений,
Мовчання, не тутешньої тиші шматок.