Ми знаходимось тут, внизу, а найвища точка в горах.
Всі наші літаки пронизують їх небеса.
Як ми добирались сюди - минули зливу і страх.
Ми разом прийшли, але, як завжди, тут кожен сам.
Внизу тепер літаки, внизу, де потік розквіт.
Ми дивимось вгору, але - над нами пустель пісок.
Над нами інакший світ, щоб там залишити слід.
Потрібно зробити вгору останній найважчий крок.
Покуримо серед богів, цигарку із трав цвілих,
ніхто не спитає де, ніхто не шукає причин.
Посидимо ще п'ять століть, що схожі на пару хвилин.
І знову спустимось вниз, і бог точно промовчить.
Ніхто не дізнається знов на стільки простий цей шлях.
Так просто, як дощ, як світло, як в ящик забити цвях.
Вересень