народи помирають недарма:
їм вішають кандали на зап'ястя
не від чужинців злісного напастя,
а від свого безслів'я і ярма.
вони втрачають голос і думки,
до болю потерпаючи від тиші,
бо стільки років, голову схиливши,
ставали на коліна залюбки...
народи помирають від війни,
що в головах, а не на полі бою,
бо мовчазною сірою юрбою
ходити звикли й дихати вони.
від жадібної, кволої руки
та заздрощів від рання і до ночі,
від того, що чиїсь нещирі очі
в любові присягали на роки.
шукаючи, хто винен у біді,
і склавши руки з вірою у диво,
вони стають безплідні, невродливі,
і сиві геть, хоча і молоді...
не від голодних буднів та боргів -
від лінощів, від неуцтва в країні,
від того, що цураються коріння
в байдужості та люті навкруги,
роками не вклоняючись землі,
у болі закликаючи до віри -
від власної долоні та сокири
із ранами на скронях та чолі...