потім ти кажеш усміхнено про війну,
дощ перекреслює хмару й несе депеші –
крапка з тире захлинаються: “не. збагну,
ти оголошуєш? я? хто з нас, в чорта, перший?!”
блискавки губ перехресний ведуть двобій,
грім перехоплює дерево в шурхіт танцю,
краплі, наповнені струмом, летять у вир
переполоханих вулиць, що мов коханці
перетікають в струмки на бруківці, на
вікнах, спітнілих від вітру, що б’є скажено.
неоголошена – ні, не любов – війна,
дощ розлітається містом без полонених.