«ПЕТРОГРАДСКОЕ НЕБО...»
Александр Александрович Блок (1880-1921 г.) http://www.stihi.ru/2013/04/20/8165
Перевод с русского на украинский язык: Николай Сысойлов
Перевод с русского языка на болгарский язык: Красимир Георгиев
============================ Александр Блок
============================ ПЕТРОГРАДСКОЕ НЕБО...
============================ Петроградское небо мутилось дождем,
============================ На войну уходил эшелон.
============================ Без конца – взвод за взводом и штык за штыком
============================ Наполнял за вагоном вагон.
============================ В этом поезде тысячью жизней цвели
============================ Боль разлуки, тревоги любви,
============================ Сила, юность, надежда... В закатной дали
============================ Были дымные тучи в крови.
============================ И, садясь, запевали Варяга одни,
============================ А другие – не в лад – Ермака,
============================ И кричали ура, и шутили они,
============================ И тихонько крестилась рука.
============================ Вдруг под ветром взлетел опадающий лист,
============================ Раскачнувшись, фонарь замигал,
============================ И под черною тучей веселый горнист
============================ Заиграл к отправленью сигнал.
============================ И военною славой заплакал рожок,
============================ Наполняя тревогой сердца.
============================ Громыханье колес и охрипший свисток
============================ Заглушило ура без конца.
============================ Уж последние скрылись во мгле буфера,
============================ И сошла тишина до утра,
============================ А с дождливых полей все неслось к нам ура,
============================ В грозном клике звучало: пора!
============================ Нет, нам не было грустно, нам не было жаль,
============================ Несмотря на дождливую даль.
============================ Это – ясная, твердая, верная сталь,
============================ И нужна ли ей наша печаль?
============================ Эта жалость – ее заглушает пожар,
============================ Гром орудий и топот коней.
============================ Грусть – ее застилает отравленный пар
============================ С галицийских кровавых полей...
============================ 1914 г. http://www.stihi.ru/2013/04/20/8165
-------------------------------------------------
З ПЕТРОГРАДСЬКИМ ДОЩЕМ..
-----------------------------------------------------------
(перевод с русского языка на украинский: Николай Сысойлов)
***
З петроградським дощем під мовчання ікон
На війну відправлявсь ешелон.
Без кінця – взвод за взводом і штик за штиком –
Набивавсь за вагоном вагон.
Потяг все поглинав: мирні думи і дні,
Біль розлук і тривоги душі,
Силу, юність, надії.. А десь вдалині
Вже збирались криваві дощі.
І співали, як можуть, Варяга одні,
Інші – та'кож не в лад – Єрмака,
І кричали «ура», і всміхались вони,
І тихенько хрестилась рука.
Раптом з вітром злетів опадаючий лист,
Розгойдавшись, ліхтар замигав,
І під чорною тучею жвавий горніст
До відправлення кинув сигнал.
І воєнною славою бризнув ріжок,
І закралась тривога в серця.
Гуркотіння коліс і охриплий свисток
Заглушили «ура» без кінця.
Потяг зник у імлі, хлинув дощ як з відра,
І промокла душа до нутра,
А з полів дощових все лунало «ура»,
Грізним кличем звучало: «пора»!
Ні, було нам не сумно, було нам не жаль,
Ми рубили всю жалість з плеча.
Це – незламна, тверда, загартована сталь,
Чи потрібна їй наша печаль?
Стогін серця – його заглушає пожар,
Тупіт ко'ней, вогонь зі стволів.
Сум – його застеляє отруєний пар
З галиційських кривавих полів…
***
Николай Сысойлов,
13.09.16
Коллаж мой – на основе фото из интернета
=============
С ударениями
-------------------------------------------------
З ПЕТРОГРА'ДСЬКИМ ДОЩЕ'М..
-----------------------------------------------------------
(перевод с русского языка на украинский: Николай Сысойлов)
***
З петрогра'дським доще'м під мовча'ння іко'н
На війну' відправля'всь ешело'н.
Без кінця' – взвод за взво'дом і штик за штико'м –
Набива'всь за ваго'ном ваго'н.
По'тяг все поглина'в: ми'рні ду'ми і дні,
Біль розлу'к і триво'ги душі',
Си'лу, ю'ність, наді'ї.. А десь вдалині
Вже збира'лись крива'ві дощі'.
І співа'ли, як мо'жуть, Варя'га одні',
І'нші – та'кож не в лад – Єрмака',
І крича'ли «ура», і всміха'лись вони',
І тихе'нько хрести'лась рука'.
Ра'птом з ві'тром злеті'в опада'ючий лист,
Розгойда'вшись, ліхта'р замига'в,
І під чорно'ю ту'чею жва'вий горні'ст
До відпра'влення ки'нув сигна'л.
І воє'нною сла'вою бри'знув ріжо'к,
І закра'лась триво'га в серця'.
Гуркоті'ння колі'с і охри'плий свисто'к
Заглуши'ли «ура'» без кінця'.
По'тяг зник у імлі', хли'нув дощ як з відра',
І промо'кла душа' до нутра',
А з полі'в дощови'х все луна'ло «ура'»,
Грі'зним кли'чем звуча'ло: «пора'»!
Ні, було нам не су'мно, було' нам не жаль,
Ми руби'ли всю жа'лість з плеча'.
Це – незла'мна, тверда', загарто'вана сталь,
Чи потрі'бна їй на'ша печа'ль?
Сто'гін се'рця – його' заглуша'є пожа'р,
Ту'піт ко'ней, вого'нь зі стволі'в.
Сум – його' застеля'є отру'єний пар
З галиці'йських крива'вих полі'в…
***
Николай Сысойлов,
13.09.16
Коллаж мой – на основе фото из интернета
=============
ПЕТРОГРАДСКО НЕБЕ, ПОМРАЧНЯЛО ОТ ДЪЖД
(перевод с русского языка на болгарский язык: Красимир Георгиев)
Петроградско небе, помрачняло от дъжд,
на война ще върви ешелон.
Нямат край – взвод след взвод, щик след щик, мъж след мъж
пълнят бързо вагон след вагон.
Хора хиляди болки делят в този влак
и тревожно цъфти любовта,
сила, младост, надежда... Към залеза чак
димни облаци пият кръвта.
Във вагона едни ще запеят „Варяг”,
други – в тон по-различен – „Ермак”,
пеят, викат „Ура!” и шегуват се пак,
някой спомня си кръстния знак.
Изведнъж вейна лист ветровитият здрач,
запремигва фенер недоспал
и под черните облаци весел тръбач
да се тръгва засвири сигнал.
За военната слава заплака тръба
и в сърцата тревога събра.
В колесата скрибуцаща бойна съдба
заглушава безкрайно „Ура!”.
И последните буфери чезнат в мъгла,
тишина ляга в нощния ред,
но в кънтежа дъждовен „Ура!” над поля
страшен вик прозвучава: „Напред!”
Не, не беше ни тъжно в съдбовния миг,
през дъждовни простори летял.
Там – за ясния, твърдия, верния щик
непотребна бе нашта печал!
Таз печал – заглушава я кървав пожар,
оръдеен бумтеж я заля.
Таз тъга е застлала с отровен хастар
галицийските страшни поля...
Красимир Георгиев http://www.stihi.ru/2013/04/20/8165
===========
Коллаж мой – на основе фото из интернета