Роки йдуть у осінь
Мої роки закружляв осінній вир,
Разом із листям пожовклим,
Й серце кровить від дир,
Отриманих ножем гострим.
Ніч. Екран телефону й сльози на очах,
І я не знаю куди веде обраний шлях?
І знову душу сковує прадавній страх,
А я так хочу знайти себе в своїх снах.
Роки то йдуть, а снів не має. Вони то є,
Але скажіть: "Де я у них блукаю?
Чому не сниться життя моє?
А лише те чого не має і те що я втрачаю?"
Не розгадана таємниця людського буття,
Таки мене знову кличе, з собою в майбуття,
Й нехай я собі знову не приснюся,
Але хоч яскравих сновидінь знову напюся.
(Як я колись писала, у жанрі: шо попало або ніби комічо - "спіть сухенькі таракани... й не заздріть моїм снам!.")
#Графоманка:
#Оксана #Олійник
4.09.16.